Агрофізичні показники грунту за вирощування ячменю озимого в Закарпатті України

Анотація

У статі подані значення, завдання та результати різних способів основного обробітку ґрунту за різних попередників на агрофізичні його властивості за вирощування ячменю озимого в Закарпатті України. Ґрунти дослідного поля – дернові опідзолені оглеєні, які містять у гумусовому горизонті в середньому 2,6 % гумусу. З глибиною кількість перегною зменшується дуже поступово й на глибині 100-130 см він досягає ще 1,0-1,7 %. Ґрунт є типовим для зони проведення досліджень, середньо забезпечений рухомими формами азоту, фосфору та калію. Якісна оцінка обстежених ґрунтів показала, що ґрунти потребують постійного застосування органічних і мінеральних добрив, проведення вапнування та впровадження сівозмін.

Щільність ґрунту є важливим показником фізичних властивостей ґрунту, який впливає не лише на ґрунтові режими, а й на його якість обробітку, що в підсумку впливає на урожайність культури та її якість. На період сівби ячменю озимого найбільше сприятливі показники об’ємної маси 0-10 см шару ґрунту забезпечували всі системи основного обробітку. Щільність ґрунту в середньому по варіантах основного обробітку коливалася в межах 1,09-1,17 г/см³, за НІР_0,5 0,01 г/см³. На глибині 10-20 см середня об’ємна маса ґрунту за оранки становила 1,14 г/см³, за чизельного обробітку вона була без істотних відмінностей – 1,15 г/см³. Проведення мілкого на 12-14 см та поверхневого на 6-8 см супроводжувалося підвищенням показників об’ємної маси до, відповідно, 1,16 і 1,19 г/см³. У шарі ґрунту 20-30 см була аналогічною: за мілкого безполицевого обробітку середня щільність була на рівні 1,24 г/см³, а за поверхневого – 1,25 г/см³.

Попередники суттєво не впливали на зміну щільності оброблювального шару ґрунту. Проте, після кукурудзи на зерно та соняшника спостерігається тенденція до підвищення об’ємної маси ґрунту після безполицевого мілкого та поверхневого обробітку, особливо в нижніх шарах ґрунту. Ця щільність ґрунту була на рівні 1,24-1,26 г/см³, що не виходила за межі оптимальної.

Розпушений у процесі механічного обробітку ґрунт упродовж вегетаційного періоду під впливом сили власної маси, зволоження і висихання самоущільнюється до рівноважної щільності. Тому на період колосіння і збирання врожаю ячменю озимого відбулося поступове ущільнення ґрунту до природних значень. У 0-10 см шарі ґрунту об’ємна маса варіювала в межах 1,20-1,27 г/см³ у шарі ґрунту 10-20 см – 1,25-1,30 г/см³ і 20-30 см – 1,34-1,37 г/см³.

Для ефективної діяльності мікроорганізмів, росту й розвитку кореневої системи рослин та нагромадження вологи в ґрунті важливе значення має щільність (пористість). Встановлено, що тривале застосування полицевих і безполицевих обробітків ґрунту не знижувало загальної щілинності нижче 50 % будови оброблюваного шару, що забезпечило високу продуктивність культурних рослин. За безполицевих поверхневого та мілкого обробітку ґрунту загальна щілинність у нижніх шарах становила до 50 % будови оброблювального шару, а в деяких випадках менш як 47 %. Така будова оброблювального шару негативно впливала на водний та повітряний режими ґрунту, на ріст і розвиток кореневої системи і, у кінцевому результаті на урожайність ячменю озимого.

Найвища урожайність ячменю озимого отримана після гречки, ріпаку озимого та сої (6,0-6,3 т/га) за проведення безполицевого чизельного обробітку ґрунту на 20-22 см. Після кукурудзи на зерно і соняшнику урожайність становила 5,1-5,7 т/га.