Іронія та пропозиція: закономірності взаємодії

H L Prokofiev

Анотація


Розглядаються особливості створення та інтерпретації комунікативного значення іронічних стверджувальних висловлень, описуються  семантичні та прагматичні властивості деяких їх типів. Визначено, що іронічний смисл виникає тоді, коли мовець навмисно порушує умови успішності мовленнєвого акту, розраховуючи на те, що адресат побачить це порушення і його виявлення сприятиме правильній інтерпретації  висловлення. Стверджується, що актомовленнєвий критерій успішності/неуспішності мовленнєвої дії є найбільш адекватним засобом для вивчення механізму іронії. Пропонується доповнити семантичний зміст поняття “заперечення“ прагматичною складовою – поняттям свідомого порушення автором іронії умов успішності мовленнєвого акту, що  веде до зміни його характеру і одночасно сигналізує про доцільність проведення процедури інтерпретації. Простежено, що в деяких різновидах іронічних стверджень заперечення пропозиції або є неможливим, або не веде до знаходження іронічного смислу. Випадки, у яких перефразування дорівнює значенню, зворотньому прямому значенню висловлення, є найбільш тривіальним видом іронії та легко піддаються інтерпретації. Виокремлено два типи іронічних некатегоричних стверджень, а саме, акти навмисного применшення та припущення, які створюють перешкоди для здійснення заперечення як  на семантичному, так і на прагматичному рівні. Результати проведеного аналізу прикладів іронічних висловлень свідчать про те, що пояснення механізму дії засобів непрямого звязку між комунікантами слід шукати не на рівні буквального значення мовних одиниць, а в самому процесі їхнього використання, у закономірностях, властивих певним мовленнєвим діям.


Повний текст:

PDF

Посилання


Grice, H. P. (1985). Lohika i rechevoye obshcheniye [Logic and conversation]. New developments in foreign linguistics. Linguistic pragmatics, 16, 217-237.

Kovaliv, Yu. I. (2007). Literaturoznavcha entsyklopediia [Literary encyclopedia]. In two volumes. Vol. 1. Kyiv: Academiia, 624.

Stevenson, Ch., (1985). Nekotoryye pragmaticheskiye aspecty znacheniya [Some pragmatic aspects of meaning]. New developments in foreign linguistics. Linguistic pragmatics, 16, 129-154.

Attardo, S. (2000). Irony as Relevant Inappropriateness, Journal of Pragmatics, 32 (6), 793-826. doi: 10.1016/S0378-2166(99)00070-3

Bach, K, Harnish R. M. (1979). Linguistic Communication and Speech Acts, Cambridge: MIT, 1979, 327. doi: 10.2307/2184680

Colston, H. L., Gibbs, R. W. eds. (2007). Irony in Language and Thought: A Cognitive Science Reader, N. Y.: Lawrence Erlbaum Associates, 619. doi: 10.4324/9781410616685

Dynel, M. (2016). Pejoration via Sarcastic Irony and Sarcasm. In: Pejoration R. Finkenbeiner, J. Meibauer, H. Wiese (Eds.) Pejoration. Amsterdam: John Benjamins, 219-239. doi: 10.1075/la.228.10dyn

Dynel, M. (2017). The Irony of Irony: Irony Based on Truthfulness, Corpus Pragmatics, 1 (1), 3-36. doi: 10.1007/s41701-016-0003-6

Gibbs, R. W. (1984). Literal Meaning and Psychological Cognitive Science, 8 (3), 275-304. doi: 10.1207/s15516709cog0803_4

Gibbs, R. W., Nagaoka A. (1985). Getting the Hang of American Slang: Studies on Understanding and Remembering Slang Metaphors, Language and Speech, 28, part 2, 177-194. doi: 10.1177/002383098502800206

Jorgensen, J., Miller G., Sperber D. (1984). Test on the Mention Theory of Irony, Journal of Experimental Psychology: General, 113(1), 112-120. doi: 10.1037/0096-3445.113.1.112

Leech, G. (2014). The Pragmatics of Politeness, New York: Oxford University Press, 343. doi:10.1093/acprof:oso/9780195341386.001.0001

Nash, W. (1985). The Language of Humour, London: Longman, 1985, 181.

Prokofiev, G. (2017). Differentiation between Irony and Sarcasm in Contemporary Linguistic Studies. Bulletin of Dnipropetrovsk Alfred Nobel University: Series ”Philological Sciences”, 1(13), 233-239.


Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.