Моделі національної історії у романістиці німецьких письменниць 1990 2000 рр.

Анотація

У статті розглядається актуальне для літературознавства, зокрема для германістики останніх двох десятиліть, питання діалектичних зав’язків  пам’ять / історія в межах німецьких загальнонаціональних дискурсів об’єднання та подолання минулого. В опрацювання історії Німеччини література спогаду представляє художні версії національного минулого, об’єднуючи три ключові події ХХ ст.: націонал-соціалізм, соціалізм та реуніфікацію країни. При чому в жіночій прозі процес конструювання художніх версій історії особливо показовий. Хитка позиція жіночої статі в культурі зумовлює гостру реакцію жінки на травматичні моменти минулого.

Тому тексти авторок вияскравлюють травми минулого, надаючи їм глибокого психологічного характеру, і, тим самим, дозволяють краще зрозуміти національний контекст. Зокрема репрезентативні романи Г. Мюллер, М. Марон та Дж. Ерпенбек виявляють всю складність діалектики пам’яті та історії. Мета статті полягає в тому, щоб проаналізувати альтернативні моделі історії Німеччини, що утворюють множинні версії минулого завдяки художньому мисленню. Застосування комплексного підходу до аналізу текстів, зокрема елементів наратології, культурологічних та гендерних студій, дозволило встановити, що у представлених для розгляду романах текстуалізуються модель родини та модель наративізації жіночого тіла. Гендеризація погляду на минуле надає зазначеним моделям таких характеристик:  емансипаційність, приватність, фемінність, субверсивність та катастрофічність. Як у родинній, так і в тілесній моделях національної історії взаємодіють та конкурують приватна жіноча та офіційна, усуспільнена версії історії. У підсумку вони витворюють діалогічні структури, що у наративній площині реалізують мультиперспективне бачення минулого.