Когнітивний стиль перекладача: «модернізація» vs. «історизація» часово віддаленого першотвору (на матеріалі українських ретрансляцій трагедій у. Шекспіра)

Анотація

Анотація. В статті охарактеризовано когнітивний стиль українських поетів-перекладачів трагедій У. Шекспіра, який сформовано у XIX–XXI ст. під впливом культурно-історичного контексту і літературного стилю епохи. На прикладі трагедії Шекспіра “Hamlet” (1899) та її трьох різночасових українських ретрансляцій, авторами яких є Пантелеймон Куліш (1899), Леонід Гребінка (1939) та Юрій Андрухович (2000), у статті продемонстровано вплив когнітивного стилю перекладача на його вибір стратегії перекладу – історизації / архаїзації (орієнтація на автора першотвору, тобто збереження культурно мотивованого ментального образу оригіналу в перекладі) або модернізації / доместикації (орієнтація на сучасного читача перекладу, тобто адаптація вихідного ментального образу до культурних норм цільової аудиторії). Мета статті – розкриття зумовленості стилістичної варіативності різночасових українських ретрансляцій часово віддаленого першотвору когнітивним стилем перекладача, що детермінує його вибір стратегії перекладу, – досягається шляхом застосування різних методів аналізу. Методологія дослідження інкорпорує загальнонаукові методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції, спостереження й абстрагування – для обґрунтування теоретичних проблем розвідки; лінгвостилістичний, компонентний і порівняльний аналіз – для зіставлення текстів оригіналу і перекладу, а також різночасових українських ретрансляцій між собою з метою виявлення та порівняння специфічних ознак індивідуального стилю перекладу. Проведене дослідження встановило відмінності в перекладах часово віддаленого першотвору за когнітивним стилем перекладача, оскільки вибір перекладацької стратегії історизації / архаїзації або модернізації / доместикації органічно залежить від художнього методу епохи, до якої належить чи тяжіє перекладач як оригінальний автор.