Воєнний щоденник Олеся Гончара: соціолінгвістичний та інтертекстуальний виміри

Анотація

Статтю присвячено аналізові воєнного щоденникового дискурсу О. Гончара, у якому задокументовано досвід воєнного життя конкретного часового ряду «реально червень 1943 р., а ретроспективно червень 1941 р. –  листопад 1945 р.» на широкому географічному просторі «Україна – Європа – Америка». Обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми з огляду на складний сучасний стан в Україні. Виняткову увагу приділено з’ясуванню специфіки воєнного наративу письменницького діаруша з уналежненням останнього до розряду літературних, тих, які є незаперечним фактом красного письменства за своєю формою, крізь призму соціолінгвістики (передусім українсько-російської двомовності), лінгвопрагматичного та лінгвоаксіологійного потенціалу. Розкрито процес мовної самоідентифікації воїна, майстра слова, громадянина О. Гончара, наслідком якої є перехід до принципового українства, відкрита боротьба із цинічною офіційно й неофіційно легітимізованою практикою обрусительства в радянську добу. Доведено, що інтерпретований авторський дискурс російськомовний лише за формою, а за змістом він україно-, євро-, людиноцентричний, оскільки оперативно й послідовно відрефлексовує ментально-когнітивне реагування на виклики часу, випроби, які судилися  етносу, світовій спільноті, а також перспективи суспільного поступу. Системно описано явище мовної, культурної, національної  ідентифікації та самоідентифікації як когнітивно-дискурсивний механізм. Удокладнено схарактеризовано інтертекстуальний контент обстежених діарійних нотаток із виокремленням і послідовним маркуванням диференційних ознак та вербалізаційної специфіки внутрішньотекстових (поетична та епістолярна саморефлексія) і зовнішньотекстових [історичні, родинно-побутові, жартівливі, невільничі пісні, українські та запозичені паремії, примовки, анекдоти, солдатський фольклор, афористичні вислови, лігвістичні вкраплення (елементи говорів, говірок, запозичення з інших мов), фрагментарне листовне спілкування] діалогічних зв’язків із семіотичним універсумом національної і світової культури, а також мовної картини світу як найважливішого об’єктиватора її.