Соціокультурна діяльність УГКЦ на сучасному етапі в Україні: релігієзнавчо-філософське бачення

Анотація

В статті представлено релігієзнавчо-філософське бачення соціокультурної діяльності УГКЦ. В державотворчих процесах України періоду сучасності помітну роль відіграє релігійний чинник. Соціальна сфера і культура України – середовище, в якому часто реалізовують свої можливості традиційні релігійні організації, демонструючи при цьому власну громадянську позицію. Тематичні форуми й проєкти стверджують, що Церква може бути достойним партнером держави для організації соціокультурного життя суспільства. Мета дослідження: релігієзнавчо-філософський аналіз ролі УГКЦ в соціо-культурній сфері на сучасному етапі. Методологічною основою дослідження виступили системний підхід до вивчення соціокультурної діяльності УГКЦ на сучасному етапі, інтерпретаційна дослідницька парадигма, описовий метод, міждисциплінарний аналіз, методологічний підхід до аналітики повсякденності. Інформаційною базою даного дослідження слугували наукові публікації релігієзнавців, теологів, істориків, культурологів, а також автореферати дисертацій, документи та матеріали богословської періодики, представлені на офіційних веб-сайтах УГКЦ. Визначено, що моделі соціальної і культуротворчої активності УГКЦ закладено ще в період архипастирства Андрея Шептицького; потужний досвід соціально-культурної роботи церкви формувався також в часи підпілля, на початку набуття Україною самостійності, в періоди патріаршого лідерства кардиналів Мирослава Любачівського й Любомира Гузара. В даній публікації сучасний етап соціокультурної діяльності УГКЦ пов’язуємо з початком патріаршества Святослава Шевчука. Досліджено, що на даному етапі УГКЦ великою мірою користається з можливостей новітніх цифрових технологій для поширення християнського віровчення, представлення й популяризації власної діяльності. Участь греко-католицького духовенства й мирян в соціальній сфері й у сфері культури відбувається по суті одночасно, взаємодоповнюється. УГКЦ приділяє багато уваги соціальній допомозі вразливим верствам населення (дітям-сиротам, одиноким людям похилого віку та ін.), зміцненню інституту сім’ї, родинних цінностей; розвиває капеланство; реалізує потенційні можливості духовенства та вірян у таких сегментах культури, як освіта, література, різні види мистецтва, театральна справа, ЗМІ. Потужним внеском УГКЦ як на початку ХХ ст., так і в новітній період, є вклад у розвиток україномовного середовища у сфері богослужбово-обрядової практики, а також в окреслених дослідженням векторах діяльності. Перспективами дослідження вказаної проблеми стане вивчення досвіду УГКЦ стосовно духовної й соціальної підтримки українського суспільства впродовж війни, розвиток соціальних і культурних ініціатив у післявоєнний період на прикладі багатьох осередків (архиєпархій, єпархій, монаших згромаджень, парафій).