Соціальне підприємство як інноваційний спосіб вирішення соціальних проблем
DOI:
https://doi.org/10.31548/hspedagog13(4).2022.14-19Анотація
Соціальна робота як професійна діяльність, спрямована на допомогу та підтримку громадян, які опинилися у важких життєвих обставинах, потребує постійного вдосконалення власних технологій. Розвиток вітчизняної практики соціальної роботи почав відбуватися у 1990-х роках. Піднесення здійснювалося переважно завдяки створенню та організації діяльності нових соціальних державних установ, які надавали послуги різним категоріям населення, регулювалися відповідними нормативно-правовими механізмами, супроводжувалися впровадженням традиційних технологій у практику соціального захисту громадян. Ресурси щодо інтенсивного етапу розвитку поступово вичерпалися, і в сучасних умовах з'являються нові технології, інноваційні практики рішення соціальних проблем. Вони відповідають моделі, що формує активну соціальну політику, орієнтовану на громадянські ініціативи, залучення громадян до форм діяльності, які дозволяють долати неблагополуччя, змінювати їх життєві ситуації власними зусиллями із залученням ресурсів соціального середовища, до якого вони належать. В нашій країні довгий час державні установи були єдиними суб'єктами реалізації соціальної політики та підтримки соціальної рівноваги. Сучасний підхід передбачає підключення інших суб'єктів до вирішення соціальних проблем, які можуть запропонувати нестандартні, інноваційні форми роботи із клієнтами. Найновішими та найперспективнішими суб'єктами є соціальні підприємці, які пропонують альтернативний спосіб вирішення проблем соціальних груп населення. Теорія соціального підприємництва на даному етапі свого розвитку знаходиться на допарадигмальній стадії, і в науковій літературі можна зустріти безліч визначень та підходів щодо розуміння сутності цього явища. Відмінності у визначенні терміна «соціальне підприємство» обумовлюються особливістю економіки та умовами існування бізнесу у різних країнах.
Посилання
Ihnatovych, N., & Hura, V. (2014). Zarubizhnyi dosvid rozvytku sotsialnoho pidpryiemnytstva [Foreign experience in the development of social entrepreneurship], 12(165), 22–25.
Kirieieva O. B. (2010) Sotsialne pidpryiemnytstvo yak instrument derzhavnoi sotsialnoi polityky [Social entrepreneurship as a tool of state social policy]. 13.
Naumova M. (2014) Sutnist sotsialnoho pidpryiemnytstva ta yoho rol u sotsialnoekonomichnomu rozvytku suspilstva [The essence of social entrepreneurship and its role in the social and economic development of society. Ukraine: aspects of work]. Ukraina: aspekty pratsi. Sotsialna polityka, 4, 34–39.
Sotula O. V. (2013) Sotsialne pidpryiemnytstvo yak innovatsiina model rozvytku ekonomiky. Efektyvna ekonomika [Social entrepreneurship as an innovative model of economic development. Efficient economy], 4, 22 – 31.
Revko A. (2017) Social Entrerreneurshir as the Main Resource for the Regional Develorment. Marketing and Management of Innovations. Sumy State University, 1, 85-96.
Завантаження
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Стосунки між правовласниками і користувачами регулюються на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства – Некомерційна – Поширення На Тих Самих Умовах 4.0 Міжнародна (CC BY-NC-SA 4.0):https://creativecommons.org/licenses/by-nc-sa/4.0/deed.uk
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див.The Effect of Open Access).
