Діалектика раціонального та ірраціонального у іронічному дискурсі

Анотація

Поняття «іронія» існує в різних культурних та філософських контекстах (починаючи від Сократа, Арістотеля і до Постмодернізму), але немає наскрізної історії його вивчення. Кожна епоха привносила свої нюанси в зміст цієї універсалії, але в жодній системі категорій воно не могло претендувати на провідну роль. Тому остаточного визначення це поняття не набуло в жодній з філософських систем, а перспективи його розвитку та вивчення залишаються відкритими. Все зазначене вище зумовлює опосередкованість характеру поняття «іронія» та його відкритість щодо суміжних понять, а також забезпечує тривалість інтеграції даного поняття в єдиний філософсько-культурологічний контекст. Отже, можна визначити іронію як універсалію певної культурної парадигми, зміст якої розкривається лише в динаміці філософського дискурсу. Обсяг літератури за обраною темою є досить значним. Він охоплює праці В. Асмуса, Н. Берковського, В. Віндельбанда, А. Гулиги, О. Лосєва, В. Півоєва, В. Пігулевського, А. Соловйова, Ф. Степуна, В. Шестакова, присвячені дослідженню історико-культурного контексту поняття «іронія». Проблематизація іронії у філософській думці відбувається за умов подолання класичного ідеалу раціональності. Так, у класичному стилі філософування іронія вказувала на щось приховане, на розрив ідеалу та дійсності, предмета та поняття, тоді як некласичний підхід викриває приховане, все оголює, допомагає заглибитися розумом буття у неопосередковане, здійснює «життєвий порив». Некласичне визначення іронії у філософії Модернізму формується завдяки роботам Л. Віттґенштайна, Ф. Ніцше, Х. Ортеґи-і-Ґассета та Т. Манна. У постмодерністському стилі філософування іронія стає фундаментальною універсалією, яка структурує соціокультурний ландшафт і екстраполює свої властивості на інші форми культури. Якщо у Модернізмі іронія заперечувала авторитет розуму з позиції існування людини, «норми повноти життя», то у Постмодернізмі іронія наближається до «пастиша» – не легітимізує жодної норми, а отже, і не є інструментом девіації. У сучасному суспільстві іронія наразі стає не засобом піднесення над дійсністю за допомогою рефлексивних (класичний ідеал раціональності) чи естетичних (романтизм або Модернізм) зусиль, а є способом уникнення будь-якої визначеності, заперечення абсолютизації будь-якої норми (раціональної чи ірраціональної), стає репрезентацією принципової, навіть методологічної аномії соціального та духовного. У західній літературі ці контури представлені низкою концепцій: «іронічний код» Р. Барта, «пастиш як біла іронія» Ф. Джеймісона, «ліберальний іронізм» Р. Рорті, «іронія – метамовна гра» У. Еко тощо. Тема іронії розглядається у контексті зміни культурної парадигми такими філософами ХХ століття як В. Бен’ямін, А. Гуревич, Ю. Лотман, М. Фуко. Ці дослідники з різних позицій фіксують трансформацію іронічної схеми в залежності від певного історичного типу культури. Визнання ролі іронії у формуванні філософії історії простежується у творчості Дж. Віко, Г. Гегеля, К. Маркса. Природу розуміння іронії та її зв’язок з такими проблемами сучасної філософії як мова, гра, традиція, наративність, карнавал розширюють праці М. Бахтіна, Г. Гадамера, Й. Гейзінги, П. Рікьора, Е. Фінка. Естетичний вимір іронії та її зв’язок з іншими категоріями естетики розкривається у роботах Ю. Борєва, В. Ванслова, В. Проппа, І. Славова, Е. Яковлєва. Філософські класифікації різновидів іронії створювалися І. Пасі, В. Півоєвим, О. Потебнею, Р. Янке. Отже, поняття «іронія» не втрачає свого значення в постсучасній філософії. Феномен іронії набуває особливого статусу, фундованого ідеєю неможливості ні первозданності в онтологічному, ні оригінальності у творчому смислах. Ми бачимо, що в сучасній філософії дістають відображення дещо нові типи розуміння іронії. Наприкінці другого тисячоліття, фігура іронії стає знаменням часу. Істинна іронія – та, в межах якої визначається відносність мови та дискурсу й можлива комунікація в іншу мову та взаємодія з іншим дискурсом, що в ситуації перманентного катастрофізму та ненадійності дає суспільству надію на краще.