Утілення номадичних практик у творчості Григорія Сковороди і Тараса Шевченка

Анотація

З огляду на суспільні запити сьогодення особливої актуальності набуває осмислення номадичних практик щодо формування світогляду й пошуку шляхів самореалізації особистості. Розглянуто втілення номадичних практик вагантизму в житті та творчості Григорія Сковороди й Тараса Шевченка. Якщо Григорій Сковорода на життя заробляв самотужки й навчався на батьківщині, то Тарас Шевченко переважно жив коштом меценатів і добував освіту за кордоном. Обох влада наполегливо намагалася седентаризувати: Григорія Сковороду запрошували до імператорського двору, а Тараса Шевченка ув’язнювали. Просвітня діяльність Григорія Сковороди мала за мету викриття суспільних вад, а освітня була спрямована на впровадження інноваційних методів освіти, створення власної системи оцінювання знань, умінь і навичок школярів та студентів, які перегукуються із сучасною шкалою. Тарас Шевченко переймався збереженням етнографічної спадщини українського народу та брав участь у політичному житті, витворив власну картину світу, дав моральні та ціннісні настанови. Обоє діячів запроваджували практики, подібні до номадичних, долучаючись до творення неоплемен: Тарас Шевченко реалізовував свої демократичні переконання в Кирило-Мефодієвському товаристві, Григорій Сковорода плекав ідею «Горньої республіки». Усвідомлення власної невідповідності світові змусило Григорія Сковороду зректися його принад на користь усамітнення й мандрівного життя, натомість особисту свободу Тараса Шевченка обмежували каральні органи. Зіставлено номадичні риси, притаманні самоусвідомленню та самореалізації Григорія Сковороди й Тараса Шевченка, визначені сукупністю наведених обставин. Зазначено, що державні службовці застосовуючи номадичні практики, подібні до мобінгу, постійно нагадували їм про низький соціальний статус, «непотрібність світові та часові», а також усіляко намагалися перешкоджати інноваційним культурницьким і політичним заходам Тараса Шевченка, новаторській освітній і філософській діяльності Григорія Сковороди. Констатовано, що Григорій Сковорода і Тарас Шевченко були людьми, які за способом життя й мислення значно випередили свій час. Метою статті є утілення номадичних практик у творчості Григорія Сковороди й Тараса Шевченка.