Диверсифікація мовнокультурноі парадигми у філософському вимірі сучасності
DOI:
https://doi.org/10.31548/hspedagog14(3).2023.204-211Анотація
Метою статті є дослідження диверсифікації мовнокультурноі парадигми і аналіз феномену іронії у філософському вимірі сучасності. Культурологічні трансформації поняття «іронія» розкривають ґенезу її філософського змісту. Заперечуючи культ абсолютного розуму, який розглядався не лише як знаряддя пізнання, а також і як закон розвитку історії, Модернізм претендує на легітимацію інших самодостатніх і самозаконодавчих структур – позасвідомого, ірраціонального, життя взагалі, що створюють і обґрунтовують власні норми здійснення. Іронія у цьому контексті постає інструментом проти догматизму класичного раціоналізму, іманентною формою людського буття або стилем життя, вираженням його нормативності. Постмодерністська гра ідіосинкразій та ексцентричностей не легітимізує жодну з норм. Гасло про „смерть автора” (Р. Барт) та артикуляція різоми як образу знання залишає людину без уявлення про існування норми чи ідеалу, з боку яких об’єкт іронії може бути смішним, а отже, унікальна самість втрачає підстави для свого здійснення, так само як і можливість існування абсолютного розуму. Глобальна семіотизація культури сприяє визначенню іронізму як „іронічний код” Р. Барта, „єдиної духовної форми сучасного світу” у Ж. Бодрійара, „пастиша” у Ф. Джеймісона, „подвійного кодування” у Ч. Дженкса, „ліберального іронізму” Р. Рорті, „метамовної гри, переказу у квадраті” у У. Еко тощо. Свобода нарацій та інтерпретацій підкреслює терапевтичну, а не руйнівну роль іронії у філософському дискурсі Постмодернізму. Тож, якщо класична метафізика розуміє іронію переважно як методологічну стратегію пізнання, то в її модерністських і постмодерністських модальностях на перше місце філософією висувається її людиновимірний зміст. Некласична інтерпретація іронічного дискурсу слугує зброєю проти засилля логоцентризму і намагається реабілітувати сферу безпосередності людського почуття. У процесі тотальної семіотизації культури іронія втрачає свій руйнівний потенціал, стає терапевтичною процедурою, глибинною цитатою, що презентує інтертекстуальність культури, але заперечує можливість доведення автентичності в онтологічному вимірі або оригінальності у творчому сенсі.
Посилання
Barth R. (2011) S / Z [Per. s fr.]. Kyiv: Editorial. – 232 s.
Bodriyar Z. H. (2020) Vchynenyy zlochyn. Zmova mystetstva: RIPOL Klasik, – 348 s. – Seriya: Fihury Filosofiyi.
Deleuze G. (2010) The Logic of Sense: – Moscow, Publishing Centre «Academy». – 346 s.
Dzheymison F. (2020). Postmodernizm i suspilstvo spozhyvannya [YI]. Nezalezhnyy kulturolohichnyy chasopys, no. 19, pp. 132-152.
Lukyanets V. S., Sobol O. M. (2008) Filosofskyy postmodern. Kyiv: Abrys, – 352 s.
Mann T. (1980) Hete i Tolstoy. Frahmenty k probleme humanyzma [Mann T. Sobranye sochynenyy V 10 t.] – M.: Derzhlityzdat, vol. 9, S. 487 – 606.
Mann T. (1981). Yskusstvo romana [Mann T. Sobranye sochynenyy]: M.: Derzhlityzdat, vol. 10. S. 272 – 287.
Ortega-i-Gasset K. H. (2004) Dehumanizatsiya mystetstva [Ortega-i-Gasset. Vybrani tvory: Per. z ispan]. – Kyiv: Osnovy, S. 238 – 272.
Rorti R. (2006) Sluchaynistʹ, ironiya ta solidarnistʹ. Kyiv: Fenomenolohycheskoe obshchestvo, 279 s.
Khamytov N. (2016) Yronyya [Khamytov N., Krylova S. Fylosofskyy slovarʹ. Lyudyna i svit]. Kyiv: KNT, Tsentr uchebnoy lyteratury, S. 79 – 80.
Завантаження
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Стосунки між правовласниками і користувачами регулюються на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства – Некомерційна – Поширення На Тих Самих Умовах 4.0 Міжнародна (CC BY-NC-SA 4.0):https://creativecommons.org/licenses/by-nc-sa/4.0/deed.uk
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див.The Effect of Open Access).
