Мир крізь призму цивілізацій: підходи, взаємодії та кризи

Анотація

Термін «цивілізація» виник у Європі лише на зламі XVIII-ХIХ століть, але з часом він був використаний у найрізноманітніших підходах, які видаються протилежними. Так, маючи першочергово значення протилежности варварству, певного рівня розвитку суспільства, він трансформувався у глобальний концепт, що обʼєднує найрізноманітніші культури. Серед рис такої глобальної цивілізації можна виділити векторність розвитку, пріоритизацію цінностей, окреслених французькими філософами: свобода, право та справедливість. Звичним для науковців є й як синонімізація, так і протиставлення «цивілізації» та «культури» в осмисленнях. У, здавалося б, різних підходах І. Канта та О. Шпенґлера цивілізація постає чимось зовнішнім, сталим, механічним проти живої, динамічної культури. Локальний підхід, представлений такими науковцями, як Н. Данилевський, О. Шпенґлер, А. Дж. Тойнбі, С. Ф. Гантінґтон тощо, залишається популярним та дискусійним. Він відображає особливості окремих культур, їх взаємодій, фактори та цикл розвитку. У статті пропонується відійти від звичного протиставлення і синтезувати глобальний та локальний підходи до цивілізації, де глобальна цивілізація - не культурна уніфікація, а простір взаємодій культур зі спільними, універсальними цінностями. Розглядаючи кризи, з якими стикається суспільство на кожному з цих рівнів комплексно, взаємоповʼязаність цих рівнів, можна відстежити фактори, що впливають на міжнародну безпеку, які не є очевидними за локального вирішення проблем. У другій частині роботи приводиться контекст історії православної цивілізації, що підкреслює важливість докладного та різностороннього вивчення формування цивілізаційної ідентичности держав для розуміння локальної цивілізації та її ядра.